З чого все почалось. Частина 1.

Як такого, чіткого відліку нема.

Вдома було багато книг, батькова бібліотека, і бабусина-дідусева.
А, і мама бібліотекарем працювала.
Можливостей читати було багато, але мене цікавила конструкція книг, як вони зшиті, склеєні.
Було звичайно ряд книг, які я все-так читав: "Книга пионервожатого", "Умелые руки", Техническая, Химичская детские энциклопедии, Человек и машины... В перших двох, були розділи по ремонтуванню книг, а основне там були малюнки. І тоді, в школі почались перші спроби - блокноти. Зошити в клітинку нарізались бритвочками, які тягались з шафки дідуся. Якимись дивними швами то все зшивалось, і були якісь блокноти. Не знаю чи збереглось... 

Так я робив всякі блокнотики, і через одну добру людину, мене привели ще в 10 чи 11 класі в міську раду, в протокольний відділ. Там так сталось, що палітурник, який підшивав ті всі "справи", помер. Ну чоловік прожив більше 90 років. Пригадую, в мене був такий яскравий рюкзак, і після школи ми пішли в протокольний відділ. Чоловік каже, я вам привів палітурника. Начальниця, дивилась на мене косо - ну дуже великий контраст був, між попереднім їх палітурником. Дали мені пару книг на пробу, ну я прямо в тому протокольному відділі мав їх і робити. Ніяких естетичних вимог не було до тих зшитків, щоб купи трималось і не розліталось. Я гордився що мав пропуск в міську раду рідного міста, і такий непоганий заробіток. Потім та ж добра людина мене познайомила з мої майбутнім директором на довгі роки. Пригадую як я робив тираж 50 штук книг, 90-100 сторінок, на дві скоби. Зараз то смішно. Але тоді я навіть про існування степлера, не те що дротошвейки чи гільйотини не підозрював. То коли робився той страшний наклад 50 штук, то вся хата була в листках, які я якось підбирав. Звичайно, там напевне було багато наплутано. Але як я зшивав скобами... Пішов в фототоварах купив пачку скоб для звичайного степлера, а мені треба було зшити як зошит, посередині листка, ніякий канцелярський степлер немав такої можливості. То я шилом робив дірочки і туди вставляв скоби, які потім загинав тим же ж шилом. А обрізка з трьох сторін — то взагалі, до дзеркала заточеним ножем, під лінійку то різалось. Обріз ткаож був дзеркальним. То найкращі обрізи за всю діяльність, без жодного зубчика... Потім почалась співпраця з директором, вона один раз перервалась на пару років. Але це було потім, а тоді я ще в школі вчився. І терміну поліграфія не знав. Не знав про такий заклад як академія друкарства... Також, за щасливим збігом обставин, мама дізналась про про цей заклад, але це вже було після того як я закінчив школу, влітку. Основним предметом при вступі була хімія. В 11 класі я мав 4 з хімії, і хімічка хотіла мені вищу оцінку, але я сам казав що мені хімія не потрібна. Я любив саму хімію за те, що я робив досліди на уроках. І поза уроками також, чуть очі не випалив собі. Ну і довелось мені дзвонити до вчительки хімії і просити вибачення, і питати чи в неї нема там якось задачника з хімії бо вона мені потрібна при вступі. І тоді почалось освоєння теорії, а не практики. По дві години пару разів на тиждень їздив до Львова на хімію, а потім ще тітка, кандидат хім наук приєдналась до мого навчання. Я тою хімією їв і спав. Але екзамен був зданий по максимуму. Мене так підготували що перші 3 роки я міг конспекти не писати, ми це пройшли. Хоч також 5 не дістав. Але експеременти на практичних робив. Найбільший перший практичний досвід в масовому виробництві книг отримав на виробничій практиці після 3 курсу. Коли більшість студентів була відшита фірмами де вони були мали проходити практику, або через не бажання самих студентів, а також за згоди самих керівників друкарень, які не хотіли бавитись. За мене попросили, за що я вдячний. Ще після практики я пропрацював пару місяців. В той час мені подарували книгу Джонсона “Практическое руководство по переплетному делу” - це був прорив. З часом вернувся на фірму з якої я почав, де робив перший наклад 50 штук на скобу шилом...
Насправді я хотів відкопати якісь старі роботи, і показати. Найшов пару пошарпних блокнотів студентських часів.
Під час роботи в друкарні, з тих робіт, яких в мене є фотографії, це трьохтомник Франка, до 150 річчя з дня народження — подарунок фірми президентові. Зараз я можу скептично ставитись до нього, але тоді це було перше щось для мене. Палітурка — півшкіра, теляча + зелена тканина. Це був перші книги які я зшив на шнури. Чорні полоски на корінці — зроблені не так як треба, просто я тоді бачив якісь картнки книг, як вони виглядають, я робляться такі етикетки, не знав. Не правильно я їх зробив, але зробив.

Наступною книгою, які є фотграфії, то “Доктор Живаго”. Принцип той самий, що і у трьохтомнику Франка. Тільки корінець тут, козяча шкіра.

Пізніше я підремонтовув різні книги, не застосовуючи шкіри, або і зі шкірою, але не фотографував.
А потім був Ерлєд Лу “Наивно/Супер”. Це було моє перше видання. З “альдебарану” скачав сам текст, і зверстав. Потім надрукував на пігментній струйці (лазарки мені не подобались, бо від них папір випалюється, і він стає такий хвилястий, коли дивитись на пачку). Блок в дві фарби — чорна і червона. Папір книжковий — Мюнкен Прінт крем. Форзаци — також мною надруковані з кліпарту. Це також перша цільношкіряна обкладинка. Також в цій книзі “золочені обрізи” - праскою золотив.

Саме з цією книгою я прийшов знайомитись до знайомих палітурників, після звільнення з роботи. Прийшов, кажу, що я тут цікавлюся палітурною справою... Чоловік на мене подивився, і каже приходьте пізніше. Я кажу, що покажу свою роботу, і піду. Він так нехотячи пропустив, і казав лишити книгу, але я не погоджувався залишати. Після того ще якийсь час вони ставились до мене насторогою, бо думали що я якийсь податківець чи що.
Після звільнення з друкарні я практично практично нічого не робив. Вивчив ключові слова на ангілйській мові і засів за гугл. В мене тепер гори папок з фотками всяких палітурок, бо я зранку до ночі, з понеділка до неділі сидів і дивився фото. Потім почам гугл транслейтом “читати” описи тих фото які мене цікавили. Але практиктики не було. Ерленда Лу я робив настільки сміливо, я просто не бачив багато робіт як ті книги наспрвді виглядали. А після того що я нагуглив, мене це почало стримувати — я хотів робити такі книги які я бачив на картинках. Мені не те що устаткування бракувало, а самої теорії, як це робити. Я мріяв про аплікацію. Але через незнання мови і термінології, я не міг знайти теорії, як це робиться. Аж поки я не знайшов блог Lili Hall. http://picasaweb.google.com/lilihall/GildingAndOnlayWithTiniMiura#.Я намагався вирізати одну шкіру вставляти іншу, хоч я розумів що так я порушую міцність самого покриття палітурки. Але на щастя я знайшов як це робиться.
Перед цим я зробив такий дитячий фотоальбом з кольоровими квіточками, ще за тою своєю старою технологією. В цьому фотоальбомі я вперше спробував вишити каптал в два бортики.

Білий фотоальбом також я намагався зробити аплікацію врізкою, але не вдалось, я навіть зробив, але мені не сподобалось і з зробив просто з контуром. Спочатку я вирізав ті бантики, надувні кульки, собачку скальпелем з кольорової шкіри, я навіть все вклеїв, але не вдалось по контуру акуратно обтиснути. Потім я якось дізанвся про лазер і мав на нього великі надії, бо папір він різав супер. Але в той момент коли я думав, що ось воно щастя, лазер так посмалив, пообвуглював, і взагалі стягнув ту шкіру, що всі мої мрії розбились за секунду. Цей білий фотоальбом — козяча біла шкіра, чорний картон на блок, і якийсь азіатський папір на кальки між сторінками.